Холодний Всесвіт ніколи не був порожнім. В самій своїй глибині беріг він Іскру. Беріг він її, знаючи про те, що коли прокинеться Вона, Світ зміниться назавжди. У мить, коли шепотом своїм «пора» він розбудив її, стала вона більшою у тисячі разів від звуку його голосу. Тоді нарік він її Сонцем. Глибоко зітхнула вона і видохнула тисячі своїх дітей – зірок. І найстаршу над ними – Місяць. І наказала їм: «співайте». І був Блюз. Й народилася у ньому Земля, що травами шепоче. І пестило її Сонце промінням та теплом своїм. І вийшов з лона Землі чоловік, той, що слухав ті трави (звідки взялись інші люди невідомо). Спливали роки та століття. І люди забували все це. Але були й такі, що відчували.
Одного разу зустрів Старий Шаман у своїх блуканнях Молодого Воїна. І йшли вони разом, слухаючи трави та відповідаючи на їх голоси. А потім зустрівся їм по дорозі Слідопит. І став він одним з них, зігріваючи серця їх своїми хохмами, та під’їдаючи їх припаси. Багато доріг пройшли вони разом того року. І стали вони ближче до Світу. А одного разу, коли розпалювали вони своє багаття у долині, спустився до них з гір Вождь. І спитав він у Шамана: «Я Вождь, але немає в мене племені. Чи знаєш ти, де можу я зустріти Воїна та Слідопита?». І відповів Шаман: «Тут». «Тож, нехай ідуть зі мною!» – голосно промовив Вождь. «Але ж хіба не один в нас шлях?» – запитав Шаман. І так стало їх четверо. І з’явилася їм іскра. І почули вони Блюз, про який трави шепотіли їм. І знали вони, що будуть відтепер з ними і блюз, і шепіт трав, і рев бурі, і подих тиші. І посміхнулася їм Іскра, і промовила: «НАЗАВЖДИ».
Коротка історія
|
