Колобiлка
Довгі шляхи пам’яттю вкриті
Ваблять чужими невідомими зорями. Кличе в дорогу тебе вільній вітер. В путь вирушаєш, не знаючи втоми ти.
А десь там за обрієм сонце чекає На тебе і кличе піти за собою. Може там щастя своє відшукаєш, А може вернеш сі за ним ти додому.
Взявши лише самий світлий образ в серці, Йдеш бо так треба, та не знаєш – куди. Бо назавжди є не тільки до смерті, Бо назавжди – то є зовсім назавжди.
А десь там за обрієм сонце чекає На тебе і кличе піти за собою. Може там щастя своє відшукаєш, А може вернеш сі за ним ти додому.
А десь там за обрієм сонце чекає. Як втратиш надію – до себе візьме. Десь там дівчина, яку ти кохаєш, Якесь інше щастя для себе знайде. |