Колобiлка
Довгі шляхи пам’яттю вкриті
Ваблять чужими невідомими зорями.
Кличе в дорогу тебе вільній вітер.
В путь вирушаєш, не знаючи втоми ти.
А десь там за обрієм сонце чекає
На тебе і кличе піти за собою.
Може там щастя своє відшукаєш,
А може вернеш сі за ним ти додому.
Взявши лише самий світлий образ в серці,
Йдеш бо так треба, та не знаєш – куди.
Бо назавжди є не тільки до смерті,
Бо назавжди – то є зовсім назавжди.
А десь там за обрієм сонце чекає
На тебе і кличе піти за собою.
Може там щастя своє відшукаєш,
А може вернеш сі за ним ти додому.
А десь там за обрієм сонце чекає.
Як втратиш надію – до себе візьме.
Десь там дівчина, яку ти кохаєш,
Якесь інше щастя для себе знайде. |
