"Я граю те, що хочу, а це багато в чому означає, що доведеться у чомусь залежати від минулого".
Субтильний, не дуже високий, у старих джинсах і фланелевій сорочці, він більш був схожий на ірландського фермера, нiж на феноменального гітариста. Але тільки до тієї хвилини, як брався за гриф свого інструменту. Переконлива правдоподібність, бездоганна чистота гри та одночасно радість від виконуваної музики: суміші блюзу, щіпки джазу, небагато чистого кантрі, достатньо року 50-х, неабиякої дози хард-року та нальоту старого доброго ірландського фолка.
Цей хлопець у картатій сорочці, з гітарою, найкращий гітарист у світовій рок-музиці (на думку журналу Melody Maker, 1972) дуже багато зробив для своєї Батьківщини, особливо в розпал війни з ІРА. Це був час, коли протистояння католиків і протестантів досягло свого вищого ступею.
"Інші групи вважали, що Рорі здійснював безумство, граючи у Північній Ірландії. Добре грати в Дубліні, Коркє, але виступати в Белфасті... Це нечувано". У місті вибухало за день 10 бомб. "Ми завжди хвилювалися, але повинні були діяти. Ніхто не грав в Белфасті, а Рорі робив це кожен рік, і його поважали за це,захоплювалися ним. Це єднало общини. Не було розділення на своїх і чужих. У перебігу 3 годин відмінності були забуті, і ми бачили це на їх обличчах. У залі був повний погром, так як люди приймали його близько до серця.Він був фантастичним виконавцем". Недооцінений вигадник пісень, він, можливо, міг стати частиною тієї зумовлюючої сили, у якої, як він вважав, мав потребу блюз. Але він помер як раз у тому віці, коли багато блюзових музикантів часто тільки входять в повний розквіт.
(Дарья Элоиза Вангели) |
